за якимъ діломъ изъ хати, такъ тобі и зъ думки не виходить, що отъ-отъ на постелі у тебе уклався спать виходець зъ того світа. И бодай мені у-друге не довелось сёго розказувать, коли мені тоді не чудилось, що замість моєі жъ свитки у головахъ у мене уклався самъ дияволъ. Треба жъ таки ще й те сказати, що въ розказняхъ своіхъ дідъ бачъ ніколи зроду не брехавъ: и що-бъ-то було ні скаже, то такъ воно и є! — Одну ёго диковенну розказню розкажу теперъ вамъ. Знаю, багацько набереться такихъ умниківъ, які пописують по судахъ та читають мало що по церковному, а и саме гражданське письмо, — котрі, коли дать імъ у руки простий часловець, не втнуть таки й аза: чимало є такихъ скализубівъ. Імъ бачъ усе, що ні розкажешъ — сміхъ. Таке то вже невіриє розійшлось по-світу! Та що, — отъ, не люби мене Богъ и Пречиста Мати! ви, може, й не повірите: разъ якось-то натякнувъ я про відёмъ — що жъ ви думаєте? найшовся головорізъ — відьмамъ не вірить! Та слава тобі Господи, отъ я, скільки живу вже на світі, бачивъ такихъ недовірківъ, що імъ провозити попа у решеті легшъ було, ніжъ нашому братчику кабаки понюхать, та й ті одхрещувались одъ
