ловічому образі. Відкіль вінъ, за чимъ приходивъ, ніхто сёго не знавъ. Оце гуляє, пянствує, и — разомь пропаде, якъ у воду — и слуху нема. А тамъ, дивишся, — зновь тобі якъ зъ неба упавъ, рище було улицями по селі, одъ якого теперъ и сліду не стало, и було воно не більшь якъ шагівъ за сто відъ Диканьки. Понабере козаківъ, які де попадуться: реготъ, пісні, гроші такъ и сипляться, горілка — якъ вода. Пристане, було, до дівчатъ: надає стрічокъ, сергъ, намиста — дівать нігде! И те правда, дівчата таки й задумувались трохи, беручи подарунки: Богъ ёго знає, може все те перейшло черезъ нечисті руки. Рідна тітка мого діда держала тоді шинокъ, отъ що теперь по опошнянській дорозі: у тому-то шинку часто гулявъ Басаврюкъ (такъ звали того бісовського чоловіка); вона таки й говорила, що ні за яке добро не взяла бъ відъ ёго подарунківъ. Та впять таки й те, якъ и не озьмешъ: бо всякого дріжаки проймуть, коли насупить вінъ, бувало, своі іжиковаті брови та изъ підъ лоба лупне такими очима, що, здається, убравъ би своі ноги Богъ знає куда; а озьмешъ — такъ на другу жъ тобі нічъ и причвалає у гості який-небудь братуха зъ болота, зъ рогами на голові, и
