почавъ тебе мацять за шию, коли на шиі намисто, гризти за палеиь, коли на ёму обідець, або — поволікъ за косу, коли вплетена до коси стрічка. Богъ зъ ними тоді, зъ тими подарунками. Та й тутъ тежъ лихо — не одчепишся: шпурнешъ у воду — пливе чортівъ обідець або намисто позверхъ води, и тобі жъ таки у руки!
На селі була церква, та ще — коли-бъ не збрехать — святого Паликопи. Живъ тоді при ній иєрей, блаженноі памяти отець Ахванасій. Отъ запримітивши, що той Басаврюкъ и на великдень не бувавъ у церкві, порешивъ бувъ погомоніти на ёго — наложити покуту. Такъ де-жъ тобі! самъ облизня піймавъ. „Слухай, паноче“ гримнувъ вінъ ёму на те: „знай своє діло, а за чужимъ не турбуйся, коли не бажаєшъ, щобъ козинячу пельку твою заліпили гарячого кутею.“ Що будешъ робить зъ окаяннимъ! Отець Ахванасій объявивъ тілько, що кожного, хто спізнається зъ Басаврюкомъ, считатиме за кателика, ворога христовоі церкви и усёго чоловічеського роду. Отъ що!
Въ тімъ селі, у одного козака, прозвищемъ Коржа, бувъ батракъ; звали ёго люди Петромъ Безріднимъ, може тимъ, що ніхто не зазнававъ ні батька ёго, ні матері. Ти-
