якъ кажешъ, обідавъ разъ зъ губернаторомъ за однимъ столомъ. Ну, скажешъ що-небудь такого тамъ, то тебе-жъ висміють усі!“ Що-жъ би, ви думали, вінъ сказавъ на теє? Нічого! плюнувъ на землю, взявъ шапку и вийшовъ. Хочъ би попращався зъ кимъ, хочъ би кивнувъ кому головою; тільки й чули ми, якъ підъіхавъ до ворітъ возокъ изъ дзвінкомъ; сівъ и поіхавъ. И лучше! Не треба намъ такихъ гостей. Я вамъ скажу, кохані читателі, що пуще нема нічого на світі, якъ отся знаточа. Що ёго батько бувъ колись комисаромъ, то вже й нісъ въ-гору несе. Та буцімъ комисаръ такий вже чинъ, що вище ёго й на світі немає. Слава Богу, є й більші відъ комисара. Ні, не люблю я сёі знаточи. Отъ вамъ, приміромъ, Хома Ригоровичъ: здається, й не знаменитий чоловікъ, а подивіться на нёго — въ лиці якась повага сияє, навіть, коли стане нюхати звичайну табаку, й тоді чувствуєшъ мимовольну шанобу. Въ церкві, коли заспіває на крилосі — умилениє невиобразюще! здається, ти-бъ таки розтаявъ би ввесь!… А тотъ… ну, Богъ зъ нимъ! вінъ думає, що безъ ёго казокъ и обійтися годі! Отъ все-жъ таки набралася книжка.
