баба на дорозі зъ веселихъ хрестинъ. Въ ті пори шинки були не те, що теперъ. Доброму чоловікові не-то-що розтягнутися, вдарити горлиці або гопака — але прилягти навіть ні-де було, коли въ голову полізе хміль а ноги зачнуть писати покой-онъ-по. Подвірє було заставлене скрізь чумацькими возами; підъ возами, въ яслахъ, въ сіняхъ, инший скулившись, инший розтягнувшись, хропіли якъ коти. Шинкарь, одинъ, передъ каганцемъ, нарізувавъ карбами на палиці, скільки квартъ и осьмухъ висушили чумацькі голови. Дідъ, заправивши третину відра на троіхъ, вийшовъ у шопу. Всі троє лягли рядомъ. Та не встигъ вінъ вернутись, ажъ бачить, що ёго земляки спять уже мертвецькимъ сномъ. Збудивши третёго, що до нихъ приставъ-було, козака, дідъ нагадавъ ёму дану товаришеві обітницю. Тотъ привставъ, протеръ очи и знову заснувъ. Нічого робити, прийшлося самому сторожити. Щоби якъ-небудь прогнати сонъ, оглядівъ вінъ усі вози, обійшовъ коні, закуривъ люльку, прийшовъ назадъ и впять сівъ біля своіхъ. Все було тихо, такъ що, здавалось, ні одна муха не пролетіла. Отъ и привиджується ёму, що зъ-за сусіднёго воза щось сіре виставляє роги. Тутъ
