въ саме пекло. „Батечки моі!“ охнувъ дідъ, розглядівши хорошенько. Що за чудовища! пики на пиці, якъ мовлявъ, не видко. Відёмъ така пропасть, якъ лучається иноді на Різдво нападає снігу: намалёвані, вистроєні, мовъ панночки на ярмарці. И всі, скільки ні було іхъ тамъ, якъ похмелені, вдирали якогось чортівського тропака. Куряву підняли, Боже крий, яку! Дріжаки проняли-бъ хрещеного чоловіка при самімъ виді, якь високо скакало бісовське плімя. На діда, не вважаючи на ввесь страхъ, сміхъ напавъ, коли побачивъ, якъ чорти зъ собачими мордами, на німецькихъ ніжкахъ, вертячи хвостами, увивалися коло відёмъ, буцімъ парубки коло гарнихъ дівчатъ; а музиканти тузили себе въ щоки кулаками, наче въ бубни, и свистали носами, якъ у вальторни. Тільки зуздріли діда, такъ и шарахнули до нёго ордою. Свинські, собачі, цапині, дрохвині и кінські рила, всі повитягалися, и отъ такъ и лізуть цілуватись. Плюнувъ дідъ, така гидь напала! Наконець вхопили ёго и посадили за стілъ, задовжки може зъ-такий, якъ дорога відъ Конотопа до Батурина. „Ну, отсе ще не зовсімъ зле,“ подумавъ дідъ, побачивши на столі свинину, ковбаси, кришений зъ капу-
