Цю сторінку схвалено
II.
„Такъ ви куме ще не були въ дяка, въ новій хаті!“ мовивъ козакъ Чубъ, виходячи зъ дверей своєі хати до сухощавого, високого, въ короткімъ кожусі мужика зъ оброслою бородою, котора показувала, що вже більше двохъ неділь не дотикався до неі обломокъ коси, якимъ звичайно мужики бриють свою бороду, не маючи бритви. „Тамъ теперъ буде добрий пропій!“ продовжавъ Чубъ, осміхнувши при тімъ своє лице. „Якъ би тільки намъ не зпізнитись!“
При сімъ Чубъ поправивъ свій поясъ, що перехватувавъ тісно ёго кожухъ, насунувъ сильніще шапку, стиснувъ въ руці нагайку — страхъ и грозу докучливихь собакъ; але, глянувши въ-гору, зупенився… „Що за дияволь! Диви, диви, Панасе!…“
