Цю сторінку схвалено
добра табака була! Такъ що-жъ, куме, якъ зъ нами буде? атже темно на дворі.“
„Такъ хиба останьмося дома,“ промовивъ кумъ, вхопившися за ручку відъ дверей.
Коли-бъ кумъ не сказавъ сёго, то Чубъ певне би рішився остатись; але теперъ ёго неначе щось сіпало ити наперекіръ. „Ні, куме, ходімъ! не можна, треба ити!“
Сказавши теє вінъ уже й досадувавъ на себе, що сказавъ. Ёму було дуже неприємно тягатися въ таку нічъ; але ёго втішало те, що вінъ самъ нарошно сёго захотівъ и зробивъ таки не такъ, якъ ёму радили.
Кумъ, не виразивши на лиці своімъ ні найменшого руху досади, якъ чоловікъ, которому зовсімъ одно, чи сидить вінъ дома, чи тащиться зъ дому, обіздрівся, почухавъ держакомъ відъ нагайки своі плечі — и два куми пустилися въ дорогу.
