Сторінка:Вечери на хуторі близь Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. Том II. 1865.pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
III.

Теперъ подивимося, що робить, оставшися самою, красавиця-дочка. Оксані не минуло ще й вісімнадцятёхъ літъ, якъ майже у всёму світі, и по тімъ-боці Диканьки, тільки й мови було, що про неі. Парубки гуртомъ виголосили, що кращоі дівки й не було ще ніколи и ніколи й не буде на селі. Оксана знала и чула все, що про неі говорили, и була прибаглива якъ красавиця. Коли-бъ вона ходила не въ плахті и запасці, а въ якій-небудь капоті, то розігнала би усіхъ дівокъ. Парубки гонялись за нею товпами; але потерявши терпеливость покидали мало-помалу и обертались до иншихъ, не такъ розпещенихъ. Одинъ тільки коваль бувъ упрямий и не покидавъ свого волокитства, не вважаючи на те, що и зъ нимъ поступила