Охъ, яка гарна! Чудо! Яку радость принесу я тому, чиєю жінкою буду! Якъ любуватиметься мною мій чоловікъ! Вінъ не зтямиться. Вінъ зацілує мене на смерть.“
„Чудна дівка!“ прошептавъ увійшовши тихо коваль: „и чванлива-жъ не аби-якъ! Зъ годину стоіть, дивлячися въ зеркало и не надивиться, та ще й хвалить себе въ-голосъ!“
„Такъ, парубки! чи я вамъ пара? Подивіться на мене,“ продовжала гарненька кокетка: „якъ я плавно виступаю, въ мене сорочка вишивана червонимъ шовкомъ. А які стяжки на голові! Ви ввесь вікъ не побачите богатшого галона! Все отсе накупивъ мені мій батько для того, щобъ зо мною оженився найкращий молодець на світі!“ И усміхнувшись обернулася вона въ другий бікъ та й побачила коваля…
Зкрикнула и грізно станула передъ нимъ.
Коваль и руки опустивъ.
Трудно розказати, що виражало смугляне лице чудноі дівчини: и суровость въ німъ було видко, и крізь суровость якось насмішка надъ засумованимъ ковалемъ, и ледве
