Цю сторінку схвалено
V.
Справді, ледве тільки піднялася метіль, и вітеръ ставъ різати прямо въ очи, якъ Чубъ уже й заявивъ розкаянє, и насунувши глибше на голову шапку, частувавъ лайками себе, чорта и кума. Впрочімъ ся досада була вдавана. Чубъ дуже радъ бувъ піднявшійся метелі. До дяка ще оставалося зъ-вісімъ разъ більше тоі дороги, котору вони пройшли. Подорожні вернулися назадъ. Вітеръ дувъ въ потилицю; але крізь метучий снігъ нічого не було видко.
„Стій, куме! ми, здається, не туди идемо,“ сказавъ трохи відійшовши, Чубъ: „я не виджу ні одноі хати. Ехъ, яка метіль! Поверни-ко ти, куме, трохи на бікъ, чи не найдешъ дороги, а я тимъ-часомъ пошукаю тутъ. Кортить же нечиста сила таскатись по такій завірюсі! Не забудь гукнути, коли най-
