кривого Левченька, що не давно взявъ молоду жінку. Въ нёго одного тільки хата похожа на мою. То-то мені и здавалося зъ-разу трохи дивно, що такъ швидко прийшовъ додому. Однакже Левченко сидить теперъ у дяка, се я знаю; чого-жъ коваль?… Е, ге, ге! вінъ ходить до ёго молодоі жінки! Отъ якъ! гарно… теперъ я все второпавъ.“
„Хто ти такий и чого таскаєшся підъ дверима?“ промовивъ коваль суровіще спершнёго и підходячи ближче.
„Ні, не скажу ёму, хто я,“ подумавъ Чубъ: „а то ще попобє, суклятський виродокъ!“ и, перемінивши голосъ, одвічавъ: „се я, чоловіче добрий, прийшовъ вамъ на забаву поколядувати трохи підъ вікнами.“
„Рушай до чорта зъ своіми колядками!“ сердито крикнувъ Вакула. „Що-жъ ти стоішъ? Чуєшъ, рушай заразъ геть!“
Чубъ и самъ уже мавъ сей розумний заміръ; але ёму досадно було, що примушений слухати приказівъ коваля. Здавалося, що якийсь злий-духъ штовхавъ ёго підъ руку и неволивъ сказати що-небудь на-перекіръ. „Що-жъ ти справді такъ розкри-
