Може ти кого-небудь зховала вже, га?“ И, втішений такою заміткою своєю, Чубъ засміявся, внутрішно торжествуючи, що вінъ одинъ тільки користується прихильностю Солохи. „Ну, Солохо, дай теперъ випити горілки. Я думаю, въ мене горло замерзло відъ суклятського морозу. Піславъ же Богъ таку нічъ передъ Різдвомъ. Якъ зхопилася, чуєшъ, Солохо, якъ зхопилася… ехъ, окостеніли руки: кожуха не розіпну! якъ зхопилася завірюха…“
„Отвори!“ розлягся на вулиці голосъ, и стукъ у двері.
„Стучить хтось!“ сказавъ, зупенувшись, Чубъ.
„Отвори!“ загукало сильнішъ спершнёго.
„Се коваль!“ промовивъ, ухопивши за шапку, Чубъ: „Чуєшъ, Солохо, куди хочешъ, дівай мене; я ні за що на світі не хочу показатися сему проклятущому виродкові, щобъ ёму, дияволському синові, набігло підъ обоіми очима по пузирю зъ-копицю за-вбільшки!“
„Солоха, налякана сама, кидалась якъ опарена, и, забувшися, дала знакъ Чубові
