оповідачу, і знявъ за собою таку куряву, неначе пьятнадцять хлопцівъ заходились гратись посередъ вулиці въ „кашу“. На другий день, ще четверті півні не співали, дідъ уже бувъ въ Конотопі. На ту пору тамъ бувъ ярмарокъ: люду по вулицяхъ такого, що ажъ въ очу́ миготіло. Тількожъ, якъ була рання пора, то все дрімало, простягшись на землі. Коло корови лежавъ гульвіса парубокъ зъ почервонілимъ, якъ той снігуръ, носомъ; оддалікъ хропла, сидячи, перекупка, зъ кремінями, зъ синькою, дробью та бубликами; підъ возомъ лежавъ циганъ; на возі зъ рибою — чумакъ; на самісінькій дорозі простягъ своі ноги бородатий москаль зъ поясами та зъ рукавицями.... Ну, всякого зброду, — звичайно якъ на ярмарку. Дідъ спини́вся, щобъ роздивитись гараздъ. Тимъ часомъ по яткахъ почали по троху ворушиться: жидівки почали брязчати пляшками, димъ посунувъ по-де-куди кружальцями, і духъ відъ гарячихъ сластёнъ розійшовсь по всёму ярмарку. Дідові спало на думку, що въ ёго нема ні кресала, ні тютюну на погото́ві: отъ вінъ і пішовъ вештатися по ярмарку. Не вспівъ же вінъ ступити і двадцяти кроківъ, — якъ на зустрічъ ёму запорожець. Гульвіса, по виду́ знати! Червоні, якъ жаръ штани, ясний, барви́стий поясъ, при боку шабля і люлька зъ мідянимъ цепкомъ по самі пьяти, — запорожець тай годі! Ехъ, людці були! стане, випростається, поправить рукою молодецькі вуси, цокне підковами — тай ушкварить! та ще якъ ушква́рить: ноги витинають, мовъ те веретено въ бабьячихъ рукахъ,
