поглядъ. Знаєте, що душа моя давно запродана нечистому!
— „Ото яка дивови́жа! Хтожъ на своєму віку не знався зъ нечистимъ? Тепе́ръ то й тре́ба гулять, якъ то кажуть, на пра́хъ!“
— Гей, гулявъ би я, та сеі ночі остатній часъ молодцеві! Гей, братця! сказавъ вінъ, ударивши іхъ по рукахъ: гей не поспіте однієі ночі! не видайте! Вікъ не забуду вашоі ласки!
— Чомужъ не помогти чоловікові въ такій біді? Дідъ сказавъ прямо, що скорішъ вінъ дасть одрізати оселедця зъ своєі голови, ніжъ попустить чортяці понюхати тією собачою мордою християнськоі душі.
Козаки наші іхалибъ, може, й далі, колибъ не обгорнула всёго неба нічъ мовъ чорне рядно; въ полі стало такъ темно, якъ підъ кожухомъ. Здалека тілько блищавъ о́гникъ, і коні, чуючи близько повітку, поспішались, насторочивши вуха та уковавши очі въ темряву. Огникъ неначе сунувся на зустрічъ, і передъ козаками зъявилась корчма, похилена на бікъ, мовъ тая баба на дорозі, ідучи зъ веселихъ хрестинъ. Въ ті часи корчми були не те, що теперъ. Доброму чоловікові не тілько розійтися, вдарити го́рлиці або тропа́ка, — лягти навіть нігде було, коли въ голову вкинеться хміль, а ноги зачнуть писати поко́й-онъ-по́. Двіръ бувъ увесь заставлений чумацькими возами; підъ повітками, въ яслахъ, у сіняхъ, — и́нший зігнувшись, и́нший простягшись, — хропли якъ ті коти, чумаки. Шинкарь самъ собі передъ
