каганцемъ карбувавъ на ломачці, скільно квартъ та восьмушокъ висушили чумацькі голови. Дідъ, купивши третину відра на трёхъ, пішовъ підъ повітку. Усі троє полягали поручъ. Але не встигъ дідъ повернутися, ажъ бачить, ёго земляки сплять уже, якъ убиті. Розбудивши третёго козака, що ото́ приставъ до іхъ, дідъ натякнувъ ёму про обіцянку, дану товаришеві. Той прокинувсь, протеръ очі та й зновъ заснувъ. Ні́чого робить, прийшлось само́му стерегти. Щобъ чимъ не-будь розігнати сонъ, дідъ оглядівъ всі вози, навідався до коней, запаливъ люльку, прийшовъ назадъ і сівъ знову коло своіхъ. Всюди було тихо, такъ що, здавалось, і муха не пролетить. Ажъ ось, здається дідові, ніби зза близького воза, щось сіре витикає роги.... Тутъ очі ёму почали злипатись і вінъ мусивъ що хвилини протирати іхъ кулакомъ, та промивати позосталою горілкою. Якъ тілько ставало въ очахъ трохи яснішъ, — все зникало. Далі, трохи згодомъ, зновъ витикається зъ підъ воза страшидло.... Дідъ витрищивъ баньки, скілько мо́га; такъ про́клятажъ дрімота все тума́нить ёго; руки стали якъ цурупалки, голова схилилась і міцний сонъ знемігъ ёго такъ, що вінъ покотився, якъ убитий. Довго спавъ дідъ, і, якъ уже сонце таки добре припекло ёму ви́голене тімья, тоді тілько схопився вінъ на йоги. Потягшись разівъ зо два, та почухавши спину, примітивъ вінъ, що возівъ стояло уже не такъ багацько, якъ зъ вечера. Чумаки, либонь, поіхали ще до світа. До своіхъ, — козакъ спить, а запорожця нема́ Питаться, — ніхто
