ні підсудокъ зъ земского суду, ні шановний панотець, — аніжъ поткнутись у той великий світъ; а поткнувся, — плачъ, не плачъ, — давай одповѣдь!
У насъ, ласкаві четці, не у гнівъ вамъ будь сказано, (ви, може, розгніваєтесь, що пасішникъ говорить до васъ такъ просто, мовбы якому своєму сватові, або кумові!), у насъ, на хуторахъ, ведеться зъ давна: якъ тілько скінчиться робота на полі, мужикъ залізе на пічъ спочивати на цілу зіму, і нашъ братъ заховає своіхъ пчілъ у темний земни́къ; отожъ коли ні журавлівъ у небі, ні грушокъ на дереві не побачите більшъ, — тоді, тілько вечіръ, вже певнісінько де небудь въ кінці улиці маячить огникъ; регітъ, співи чутно зъ-далека, грає сопілка, а часомъ і скрипка; го̀минъ, гаміръ… Се въ насъ вечерниці. Вони, маєте собі, скидаються на ваші бали́; тілько не можна сказати, щобъ зовсімъ… На бали́ коли ви йдете, то тілько для того, щобъ подригати ногами, та напозіхатись въ кулакъ; а у насъ — збереться у одну хату гуртъ дівчатъ зовсімъ не для бенкету, а зъ веретенами та зъ гребінками. І зпершу, здається, мовъ-бы й діло роблять: гудуть веретена, льються пісні, і кожна не одведе й очей на бікъ; тілько жъ, якъ налетять парубки зъ музикою, — здійметься га́ласъ, заведеться пустовання, підуть танці і почнуться такі штуки, що й розказати не можна.
Тілько краще всёго, коли зібьються усі въ тісну купку, та почнуть загадувати загадокъ, або просто тереве́ні розводити. Боже ти мій! чого тілько не нака-
