кнувъ тоді школяръ, схопившись рукою за лобъ та підскочивши на аршинъ: „чортяка бъ зіпхнувъ іхъ батька зъ мосту, — якъ же вони дошкульно бьються!“ — Такъ о́тъ якъ! згадавъ, якъ і звуться, неборакъ! — Така приказка не до мислі прийшлась мудрієві оповідачу: Не кажучи ні слова, вставъ вінъ зъ місця, розставивъ ноги посередъ кімнати, похиливъ голову трохи на-передъ, засунувъ руку у задню кишеню въ своєму гороховому каптані, витягъ круглу підъ лякомъ табатирку, стукнувъ пальцями по намалёваній пиці якогось бусурманьского генерала і, захопивши не малий понюхъ табаки, розтертоі зъ попіломъ та листомъ зъ любистку, піднісъ іі „коромисломъ“ до носа и витягнувъ на лёту цілу купку, — і все́ ні слова; та якъ полізъ у другу кишеню і витягъ синю въ краткахъ хустку, тоді тілько проми́мривъ самъ собі, либонь чі не сеє примівлє: „Не мечіте бісеру передъ свиньми“. „Ну, бути жъ теперъ сварці!“ подумавъ я, побачивши, що пальці у Хоми Григоровича такъ і зтулювались — дати дулю. На щастя, моя стара догадалась постановити на стілъ гарячий книшъ зъ масломъ; усі узялись за діло. Рука Хоми Григоровича, замість того, щобъ дати дулю, потяглась до книша, і, якъ завжді буває, почали вихваляти господиню.
Ще бувъ у насъ одинъ оповідачъ; тілько той (не треба булобъ проти ночі й згадувати про ёго) такі вискіпувавъ страшні оповідання, що волосся до гори ставало! Я навіть і не вміщавъ іхъ сюди: ще налякаєшъ
