— Експропріаторов? — недовірчиво й ліниво протягнув офіцер. — Ого! А ну, отойді!
Жандарм ловко крутнувсь і одійшов убік. Всі жадно впилися очима в три фігури, що стояли перед ними.
Всі три босі, з великими чорними пальцями на ногах, з якимись запалими, сірими обличчями, зарослими бородами, з мужицькими вигорьованими шиями, на яких виразно темніли зморшки, всі три без шапок, з похиленими головами, всі три з чеканням у всій постаті неминучого лиха…
Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась.
— Ну, і експропріатори!.. Фе!.. Я думала, настоящіє…
Жандарм скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер-же гикнув, одкинувся на спинку стільця і ще лінивіше звернувся до спійманих:
— Так… Хм! Ви-же ето чего там… ето… как єго?.. Там бунти устраіваєтє?
«Експропріатори», що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до його голови.
— Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспішно й кротко заговорив передній. — Ми собі ішли на станцію… А нам, значить, звиніть: «куда? стрілять буду»… А ми, как от перед богом, ваше благородіє… Ми з голодного села… Два дні не їли, ваше благородіє…
— Ну, врьош… Всє ви ето пойотє…
— Ваше благородіє! — вмішався жандарм. — Они коло вагонів з зерном споймані…
— Ага!.. Вот відітє… Зерно хотєлі украсть?
— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній. — Коли-б ми
