— За віщо-ж нам таке безчестя!.. Та нас-же люди заплюють… Змилуйтесь!.. Хай нас господин жандарм ударять… Та й одпустіть нас…
— Я хочу, чтоб ви набіли сєбє морди… А жандарм єщо успєєт.
Жандарм посміхнувся. Данило переступив з ноги на ногу й глухо бовкнув:
— Одсилайте нас у тюрму.
— Нєт… Ти дай єму в рило, а тогда в тюрму. Тогда даже в тюрму нє пошлю, прямо пущу на всє четирє сторони… Слишіш? Обєщаю! Єй-богу! Ну?
— Боже мій, боже мій! — жалібно захитав головою передній, а Данило знов переступив з ноги на ногу й мовчки кам'яно-напружено застиг.
— Ну? — подивився офіцер на Дайила. Той не рушився.
І раптом лице офіцерові почервоніло, очі налились кров'ю, вуса якось зашарпались.
— Скріпчук! Да я долго с вамі буду… — скажено рявкнув він. — Стрєляй іх.
Данило швидко глянув на офіцера, на Скрипчука, який злякано витягав револьвера, і зразу якось весь скажено зморщився і прохрипів:
— Не маєте права стрілять!
— Что-о? — заревів офіцер і, підбігши до жандарма, вихопив з рук йому револьвер і шарпнув до себе.
Жандарм поспішно скинув з шиї шнурок, на якому був причеплений револьвер, і злякано замер знов.
Пані ойкнули. Передній і задній великими очима дивились поперед себе і, видно, мало вже що бачили.
Але тут гарненький офіцер, хутко підійшов до Сєрьожки, твердо схопив його за руку й промовиві:
— Сєрьожка!.. Плюнь!.. Нє нужно… Под суд за какую-то сволоч… Оставь… Плюнь!
