— Бастують… Страйкують!
— Он як?!
— Да, да!.. Граждани! що зробиш?.. Давай і нам горниць, не хочемо жить в бараках. Булки давай, чай, котлети… Цілком нормальна річ, цілком нормальна річ, — поспішно й серйозно перебив він себе. — Дух часу… Законні требовання… Законні.
Я згадав, що бараки, які ми оглядали, були темні, брудні, вогкі, низькі, й про себе згодився з ним, що требування дійсно законні. До нас підбігла знайома вже мені собачка й, б'ючи себе хвостом по задніх лапах, звиваючись і крутячи на всі боки головою, мов прохаючи у мене вибачення за гавкання, стала тертись коло моїх ніг.
— Державна Дума[1] грає свою ролю. Да!.. Вона будить надії, думи… В цьому її велика роль!
Собачка од мене перейшла до нього й лизнула йому руку.
— Пошла!.. Фу!.. Де вона взялась тут?.. Вже завелась азіятчина… Хто її привів?.. Пошла к бісу!.. У мене ні одної собаки… Я нахожу, що вони ніякої користи не приносять… Од них пахне азією… Пішла ти! Треба сказать Михайлу, щоб прогнав… Да! Страйкують… А ось це — мій сад… Я вам зараз покажу, що значить культура й машина… До обіду ще далеко…
Він вийняв золотого годинника й глянув у нього.
— О! Ще маємо години три… Ми обідаємо в п'ять… В нашому розпорядженні цілих дві з половиною години…
В очах мені помутилося. Розуміється, я не бачив, «що значить культура й машина», хоча ми години півтори ходили по садові й навіть лазили в оранжереї. Я
- ↑ Збори представників від різних політичних угруповань кол. Російської Імперії, що їх дозволено було після революції 1905 р. Там переважну ролю відогравали праві партії (монархісти).
