Але Грицунь подивився на це инакше. Він озирнувся, сперся на лікоть і, засміявшись, закивав до неї головою, немов вона сміялась тільки до нього.
Кузь перестав співати і, повернувшись до дороги, почухав рябий червоний ніс свій. Очі його без всякого задоволення пробігли по гарбі з двома обличчями.
— Драстуйте! — крикнула голова дівчини. — А вже спеклись добре? Ха-ха-ха!
Можна було подумати, що вона саме й посадила нас тут.
— А добре… — привітно засміявсь Грицунь.
Я поважно мовчав. Я не маю звичаю вступати в балачки зо всякими дівчатами, які тільки й знають, що реготати.
Їхні коні йшли помалу, як всякі порядні селянські коні, яким трапляється на дорозі горбик. Правда, запряжені були в «економичеську» гарбу, що була вдвоє довша за них.
— Може наймаєтесь? — крикнула дівчина і чогось аж висунулась з-за драбин. А очі її наче прилипли до Грицуня.
— Може й наймаємось, — поважно й голосно обізвався з каменя Кузь, тим даючи знати, що в цих справах належить звертатись уже ні до кого иншого, як до нього.
Дівчина нерішуче повернулась до понурого засмаженого парубка, що той скаже. Може взяти цих людей, підвезти до плацу, а там прикажчик найме їх.
Але парубок неохоче хмуро глянув на нас і, одвернувшись до коней, стьобнув батогом їх і крикнув:
— А-н-н-о!
Більше нічого. Коні крутнули хвостами й затюпали. З-під коліс димом піднялась курява і, як в хмари, за-
