кутала дівчину. Вона щось і крикнула, але ми не розібрали. Грицунь аж сів.
Потім знов ліг і, опершись на лікоть, дивився в той бік, де клубом котилась по дорозі за гарбою курява. Чогось посміхався, як до хвиль або до хмарок. І раптом ліг горілиць, заклав руки за голову і глибоко зідхнув.
Я також ліг і дивився на той бік Дніпра. Там далеко-далеко над могилою було синє-синє небо. Немов очі у цієї дівчини, що так по дурному сміялась. Ще й на мене глянула.
Пролетіла чайка над водою, тонка, гнучка, немов із сірої бляхи зроблена. У тієї дівчини брови загнуті, як крила чайки.
Раптом Грицунь сів, глянув на мене, на Кузя і промовив.
— А той… А може-б ми пішли найматись?
Я посміхнувся, а Кузь глянув з-під лоба на нього і нічого не сказав. Він на такі дурниці і одповідати не хотів. Струсив свою сорочку, розіп'яв її на руках і, з прихильністю та уважно обдивляючись її, серйозно заспівав:
Юж ми йшли, да йшли, да йшли
Яй в Расєюшку прийшли.
Да вой люлє, вой да люлє
Яй в Расєюшку прийшли…
Грицунь почекав, потім нахилився до свого клунка і почав звязувати його.
Я не рушився. Кузь разів два зиркнув на Грицуня, але співав іще серйозніше.
— Так ви не той… не йдете найматься? — спитав Грицунь.
Кузь опустив сорочку, замовк і здивовано озирнув його з ніг до голови.
— Та ти ето куди? — холодно і строго промовив він.
