— Та найматься-ж!
Грицунь ніяково посміхнувся.
Кузь ще раз строго подивився на нього й сказав:
— Садісь на мєсто! Слушайсь команди. Найматься усі разом будем. Нам у лоцманських селах по десять рублів у день дадуть.
Але Грицунь мовчки нахиливсь до свого клунка, підняв його, закинув за спину і пішов по дорозі.
Кузь глянув на мене, а я на Кузя.
— Стой! — раптом заревів він і кинувся за Грицунем. Той став і озирнувся. Він все так само ніяково посміхався.
Кузь підбіг до нього.
— Ти куди? Говори січас!
— Найматься.
— До цієї… куроп'ятки?
— Атож.
Якби Дніпро узяв і повернув свої хвилі назад, Кузь менше був-би здивований, ніж такою поведінкою Грицуня. Ще вчора вони лежали вдвох на піску і Грицунь, поклавши голову на груди Кузя, спав біля нього, як біля рідної матери.
— Ну, бачив ти такого дурня? — повернувся Кузь до мене. — Та ти знаєш, дурню, по чом вони дають?
— Ні.
— А ти знаєш, куди вони наймають?
— Ні.
— Ну, і після цього може скажеш, що ти не дурак?
— Нє.
Кузь від здивування не міг більше нічого говорити. Він упрів, але навіть піт не втирав з лоба.
Раптом узяв Грицуня за рукав і лагідно, спокійно почав:
