А Грицунь теж чогось почервонів і винувато подививсь круг себе.
Кузь на те все не звертав ніякої уваги. Не бажаючи довго балакати, він коротко та ясно заявив управляющому, що ми хочемо забрати свої пашпорти, взяти рощот і йти собі з цеї економії. Дядюшка Терентій, а за ним і вся «вармія» наша, як казав дядюшка Сидорець, підтвердили, що, іменно, ми хочемо забрати пашпорти і рощот.
Управляющий вислухав, байдуже й хмуро подивився на нас і став казати, що за бунти тепер по головці не гладять, що ми забастовщики, що ми слухаймось всяких пройдисвітів, що він нам добра бажає, а через те радить нам не слухатись пройдисвітів, послухатись його та йти в поле, бо вже нерано.
Але ми знов сказали, що ми хочемо їсти по-людському, а коли нам так не дають, то ми підем собі кудись у инше місце.
Управляющий знов вислухав і понуро озирнувся до черкесів. Ті зараз-же підійшли ближче. Прикажчик посміхнувся, а ми стали тісніше.
Я поглядав на Грицуня. Він пильно й хмуро дивився на черкесів. Иноді приторкався поглядом до Кузя, але зараз-же одскакував ним, немов лице Кузя було гаряче, як сковорода на вогні. І чогось зовсім не дивився на Оленку, хоча вона не раз і не два подивлялась в його бік.
— Так усі хочете забирати пашпорти? — спитав управляющий.
— Усі… Усі…
Управляющий мовчки оглядав нас. Хто його зна, що він думав; лице як було понуре, так і не мінялось.
— Так… Ну, так підождати треба: пашпорти у волості…
