Васько приплющив очі й покрутив головою.
— Ой, перекинув-би.
— Ану! — скрикнув Посмітюха. — Давай об що, що не перекинеш. Ану!
Васько поклав карбованця в кешеню й одвернувся від яру.
— Гайда купаться? Га? — сказав він до Микиші.
— Гайда… — сонно згодився Микиша.
Посмітюха уїдливо засміявся:
— От так перекинув! Ех ти, крендель! «Переки-ну». Тут, брат, луччі за тебе кидали, та й то не вдавалось. А то він із своїм карбованцем. Та ти-б таку річку сліз тут розпустив, якби кинув, що й провалля затопив-би.
На Посмітюшині слова вважати не треба було, бо кожний знав, що Посмітюха в'їдався раз-у-раз до Васька за те, що той був дужчий за нього. Одначе Васько почервонів.
— А ти-б перекинув?
— Та я не задаюсь. А якби мав карбованця, так не дрожав-би над ним так, як ти.
— Ану на, перекинь. На!
І Васько витяг карбованця з кешені й подав його Посмітюсі.
— Бери, кидай.
— Нащо мені кидати? Кидай ти. Я не перекину, а от ти такий крендель, що враз перекинеш.
— І перекину.
— З руки та в кешеню? Це ми вже бачили.
Ну, тут уже зовсім ясно було, що Посмітюха підбивав Васька, щоб той закинув свого карбованця. Хто-б таки міг подумати, щоб хто-небудь узяв та й закинув таку суму грошей. І сам Посмітюха не думав, а так патякав із заздрости язиком. Задьора аж роз-
