чого не зробиш. Тепер, брат, тільки старайся, щоб у тебе було добре. Провір списки, хазяйство своє проконтролюй, словом, як слід, веди діло.
Піня тривожно, неймовірно бігав очима по лицях. Але всі були серйозні. Правда, недалеко на кінці сидів Залєтаєв, качав ногами і, крутячи кудлаті вуса, хитро посміхався. Ну, так це-ж був Залєтаєв, а не хто инший. Всі-ж, навіть Замирайло, ставились цілком серйозно.
І Піня помалу, незграбно взяв список товаришів у руки й почав читати. Довгенький синенький зшиток дрібно, як змерзлий листок в-осени, дрижав в його руках.
Мені в ту ніч чогось не спалось. Чого саме — не пригадаю: мало хіба причин може бути для цього там, де на вікнах ґрати, на дверях замки, а між ними в тісній скрині стін — дванадцять тяжко сплячих людей, котрі й у сні почувають себе хворими, нещасними, злими.
Я не спав і тихо лежав у своєму кутку. Сердюков коло мене обережно схлипував носом. Здавалось, він після кожного хлипання прислухався, яке воно робить вражіння на камеру. Коло Піні, на столику старости, горіла лямпочка того сорту, який вживають в поганеньких готельчиках на чорних сходах.
Спочатку там не помічалось ніякого руху. Але о годині, може, другій, третій вночі помалу підвелася з койки невеличка постать і сіла. Це був Піня. По його рухах, виразу лиця я бачив, що він не спав зовсім. А вираз лиця був цікавий, якого я ніколи ще не бачив у Піні. Він робив вражіння людини, яка прислухається до процесу в середині себе і при тому до такого процесу, котрого сам не розуміє. Очі широко разплющені, незрячі, губи одвисли не то дурновато,
