всі разом поїдять і Васькові на шворці спустять туди, на його чортову приступку, щоб вона була раніше завалилась.
Микишка й Посмітюха охоче пристали на таку постанову й швиденько одповзли од кручі. За ними пішли й ремесники. Зосталися над проваллям тільки Васько на приступці та Задьора над ним.
— Васько, Микиша з Посмітюхою пішли в город та принесуть нам їсти! Чуєш, Васю?
Васько, не підводячи голови, хитнув нею кільки разів і застиг. А Задьора поклав голову на лікоть і став дивиться на місто.
Коли сонце напікало Задьорі один бік до того, що здавалось, от-от закуриться сорочка на ньому, він перевертався на другий бік, закривав кашкетом другу сторону голову й знов лежав. Часом він одповзав за кущі, нишпорив поміж ними, шукаючи пташиних гнізд, лежав у холодочку й знов вертався над провалля. Васько все стояв так само, замахнувшись палицею над діркою, не міняючи пози, не ворушачись, як заклятий навіки в такій постаті. Чи не заворожила його ота сама гадюка? Може то відьма перекинулась у гадюку й зачарувала його там? Може він уже неживий?
Ні, палиця ледве помітно похитувалась і здригувалась у руці. Часом голова крутилась то туди, то сюди, — мабуть мушки вже так лізли в ніс та в очі, що не було сили видержати. Та й сонце-ж повинно було як пекти!
Потім у яр прийшла компанія гімназистів грати в скраклі. Задьорі було млосно дивитись униз і через те він ліг лицем до неба й слідкував за хмаринами. Як
