ментальність[1] ідіотська?! Чи можна сумувати над сльозами крокодила, який жаліє, що втікла йому з пащі здобич? Ану, встань бо та ще обніми його та приголуб і пожалій. А він тебе за це постарається швидше до «жовтого домику» довести.
Але сум не відходив він мого ліжка. Навкруги стояла мертва тиша. Мабуть, була друга або третя година ночи, той час, коли навіть телеграфісти сплять, схиливши голови над апаратами.
Жандарм не рушився. Я теж. Десь із тиші ночи долітали рівномірні звуки — то, певно, працював якийсь завод.
Жандарм устав, підійшов до столу і дуже стукнув шклянкою об карафку.
Я швидко повернувся.
— Ах, звиніть, я знов розбудив вас… Нечаяно стукнув… Спіть, спіть…
А очі уперто й важко дивились на мене.
Я зрозумів, що він уже не дасть мені спати.
Дійсно, до самого ранку він то стукав шклянкою, то кашляв, чхав, ходив по хаті.
Спочатку я ворушився, але потім почав хропти. Він стука, а я хроплю.
Але, здається, він не вірив моєму хропінню, бо частенько сміявся й прохав вибачення за шум.
О шестій рано прийшов Степанюк. Не повертаючись, я чув, як Мінасов показував на мене і щось шепотів.
Почався кошмарний, страшний час. Мінасов не давав мені вночі спати стуком. А вдень неодмінно що дві години заходив і теж будив, ніби за якоюсь справою. Голова моя була весь час гаряча і тяжка, тіло боліло, а нерви, здавалось, були не в середині, а поверх мене, так що кожний шорох боляче одбивався
- ↑ Уразливість.
