сто по виску. Смерть буде моментальна. Приємно було-б розтягнути її, подивитись ще в наповнені передсмертним жахом паскудні очі, але… не можна, не варто рискувати.
Треба тільки не пити в той день води, щоб карафка була повна. Правда, вона солідна, казенна, але всетаки, хто знає, якої міцности жандармська голова.
Я постановив: — цеї ночи. Сил більше немає. Ще кілька днів і мені кінець.
Моя постанова надала моєму вигляду, мабуть, ще більше виразности, бо коли в той вечір прийшов на свою чергу Мінасов, він аж руки потер, дивлячись, як я крутився по хаті.
— Гуляєте? Га? — спитав він хриплим від утоми, але уважним і задоволеним голосом.
— Гуляю! — радісно відказав я, не ховаючи радости, а, навпаки, підкреслюючи.
І його моя радість ще більше потішила.
— Гуляйте, гуляйте. Головка як ваша? горить?
— Горить! — щасливо засміявся я і, раптом зупинившись проти його, таємниче додав:
— А знаєте, я думаю, що мені хтось підмінив голову на казан з киплячою кашею…
Це його страшенно заінтересувало.
— Та невже? — скрикнув він. — Як-же то так сталося?
— А так. Я спав удень, а хтось прийшов і взяв тихенько мою голову, а мені начепив гарячий казан з кашею. І замість мозку, тепер у мене сама гаряча каша… От штука! .. Ха-ха-ха!..
— Ха-ха-ха!..
Ми обоє весело реготались і дивились одне на одного гарячими хитрими і пильними очима.
— Так ви собі тепер так і гуляєте з кашею?
