міцно і гаряче. Нічого там страшного нема, на тих крижинах. А зате як інтересно, як весело! От би взять та собі побігти. Тільки скинуть калоші, а то в них важко. То зовсім не трудно. Узять у Федька палицю, встромляти у лід і стрибать. Велика штука!
А коли Федько вийшов на беріг, коли його отовпили хлопці і з радістю та захватом дивились на його, як на героя, Толя почув, що він теж може перейти. І не тільки може, а от візьме й перейде!
І він, нічого нікому не кажучи, хутенько скинув калоші, зструсив ранець з плеч на землю і підійшов до Федька.
— Дай мені свою палицю! — сказав він. Федько здивовано подивився на панича.
— На що тобі?
— Я теж хочу йти на той бік.
— Куди??
— На той бік.
Спірка й Стьопка так і фиркнули. Але Федько не засміявся.
— А як упадеш у воду?
— Не бійсь, не впаду. Давай!
— Лучше не треба, Только… Ти не вмієш.
— Овва! Ти один умієш. Ну, давай палицю. Що, може жалко?
— На… — стиснув плечима Федько. — Тільки гляди…
Толя взяв палицю і пішов на кригу.
— А куди знов? Чого? Хто? — раптом закричали люди, побачивши Толю на льоду.
Але Толя, так само як Федько, побіг далі і стрибнув на другу крижинку. В сей час насунула ціла купа льоду і одрізала Толю від берега.
