І от коли всі метушились, бігали і не знали, як виратувати Толю, несподівано зявився Федько. В руках його була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю. Спірка й Стьопка всіма силами старались помагати йому.
Ну, гвіздок забитий, держиться добре.
— А ну, гей, дайте дорогу… З дороги же!
Всі розступились на крик. А диви знов сей шибеник!
Але він з палицею, чи не ратувать панича збірається?
— Ти куди, халамидро?
— Дорогу!… А ну, дайте дорогу!
Федько продерся крізь юрбу, вибрав крижину і стрибнув.
— Держись, Только! Я зараз буду коло тебе! Держись, не лігай, стій на місці!
Толя, забачивши Федька, захвилювався і хотів бігти, йому назустріч, але приказ Федька зупинив його.
Хвилин через пять Федько вже був на Толіній крижині.
— Ну, давай руку… Іди за мною. Та не бійсь, іди сміливо. Палицю візьми та впірайсь. Ну, так… Держись… Стій… Я перестрибну, а ти підожди…
— Ой, не ходи!… Я боюсь… — ухопився за його Толя.
— Та стій! От дурне… Я перестрибну і присуну до тебе свою крижину, а ти перейдеш… Бо сам же не перестрибнеш…
Федько перескочив, підбіг на край своєї крижинки і вперся палицею в сусідню купу льоду. Крига зашаруділа і підсунулась до Толі.
— Тепер переходь сюди!… Ну, от бачиш… Тепер іди на сей край. Іди сміливо, не бійсь… Ставай тут. Стій, не бійсь. Я піду назад, підштовхну тепер до берега…
