Федько перебіг на другий кінець крижини і тільки хотів упертись палицею в дно річки, як раптом під ним почувся тріск, крихка крижина розломилась на двоє і Федько зник з льоду.
Всі так і замерли.
Але Федько не потерявся, він ухопивсь руками за кригу і зо всієї сили пнувся, щоб його не знесло. Але на латку води, яка сталася від сього, вже сунула нова крига. Вона знесе Федька.
Толя побачив се і з криком забігав по крижині.
— Толю! Толю! — кричав Федько. — Подай мені палицю свою… Подай палицю… Я вилізу.
Але крижину в сей час підбило до берега і Толя як стріла вилетів з неї.
Стьопка, Спірка й инші хлопці кинулись до Федька і протягнули йому палицю. Федько весь посинів уже і хотів взятись за палицю, але рука не слухалась, заклякла.
А підійти до його не можна, бо крижина угинається, заливається водою і може розломитись знов.
— Стьопка, ляж на лід та підсунься до мене — прохрипів Федько.
З берега дорослі щось кричали, але хлопці їх не слухали. Стьопка ліг і став підсуватись до Федька.
— Зійдіть там з криги, хто лишній, — крикнув Стьопка, озирнувшись.
Але в сей час один з хлопчиків подав Стьопці шворку звязану з поясів. Стьопка кинув її Федькові.
— Хватай, Федю! Хватай… Швидче, Федю, бо крига йде.
Федько протягнув руку, але знов ухопився нею за лід.
— Не можу… — прошипів він — руки не держать, упаду…
І раптом вхопив зубами за шворку, набрав повен рот, міцно стиснув зуби і мотнув головою, мовляв, — „тягни!“
Стьопка, хлопці і дорослі з берега почали тягти Федька.
