— Ху! От так наморився, братця! Ну, так і робота була.
— Та де ж ти був? Яка робота?
— На річці був. Там таке-е!… Крига йде страшенна. Базарний місток знесла к бісу. Он як! Ми ловили дошки… Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!
Хлопцям аж дух захопило. А вони й не знали!
— Та брешеш? Правда?
— Піди подивись. Сидять тут, кораблики пускають… Я завтра у школу не піду, зранку на річку збіраюсь…
— Як у школу не підеш? А батько?
— От штука! Візьму та й не піду. Здоров, Только!
Толя чув усю розмову і йому страшенно кортіло розпитатись, як там на річці крига йде. Але він терпіть не міг, як йому сей Федько говорив „Толька“. Наче він йому товариш.
Толя одвернувся і нічого не сказав, немов не чув Федька. Але так було цікаво послухати, як крига йде на річці, що він зараз же повернувся знов і сказав:
— Здоров! Ти був на річці?
— Був.
— Здорово йде?
— Біжи подивись, як мама пустить, — посміхнувся Федько і одвернувся від Толі.
Толя почервонів, — як він сміє насміхатись, мурля погане! Як пожаліється татові, йому зададуть!
А Федько росказував тим часом далі:
— Вся річка йде. Страшенно так суне та тріщить… А наро-о-ду на березі, повно! Один хлопець хотів поїхать на кризі та злякався, а я завтра поїду.
Толя хотів іти додому, але, зачувши сі слова навіть пійшов униз до хлопців.
Хлопці теж були вражені, — от скажений сей Федько! Там, десь, дивитись страшно, а він полізе туди.
