— Та він мимо того нїчо мудрого не скаже!
— Я подам, що маємо при матурі робити…
— Ну та відписувати!
— Але як? — боронив ся Куйона.
— Як? І ти видумав за три днї? А я практикую тото від першої кляси! Серце цїлих одинайцять лїт! А тепер маю дати лише доказ, що я в тім зрілий! Тепер здаю матуру! — кричав Ветеран.
— Тихо, тихо! — мовив предсїдатель — тепер говорить Учений.
І Учений, »що дописував до ґазет«, вилїз на лавку, покрутив вуси та став говорити.
— Товариші! Ми не дійдемо до ладу, бо ми не спреціозовали відразу квестию, над котрою маємо радити, не держимо ся принціпу, що є conditio sine qua, не лише в полїтицї, але і на кождих зборах, чи там нарадах. Отже я підняв ся тої працї і входжу відразу in medias res і ставлю без жадних куртуазий принціпіяльну, або виразнїйше мереторичну квестию: чи має бути ляборатория?
А голови покивували....
— Отже квестия принціпіяльна
