на них глядить. Лише Куйона ступав задуманий і пригадував собі, де що уміщене. А йшли ученики низших кляс і кланяли — кланяли ся їм низенько…
Абітурієнти стоять коло замкнених дверий салї і говорять про матуру. А уся ґімназия обступила їх.
— Що то буде, як ми будемо здавати? — мовить Надурович з третої кляси.
- Ет дурний! Коли то буде? Зрештою, чи ми тільки уміємо? А то треба много знати....!
А панови абітурієнти слухають тої бесїди, то одних клонить то знанє, то других випростовує воно.
Звонять. Та нинї не чує ґімназия того голосу і далї стоїть.
— Пс… директор іде… директор…
Усї розбігають ся, а абітурієнти випростовують ся в остатне і підходять близше дверий. Сторож отвирає з парадою клясу, Ромкови висувають ся шпарґали, а директор іде і удає, що нїчого не бачить.
Увійшли.
»Що то буде, що то буде?«
