— Помолїм ся! — мовить директор.
І кождий молить ся. Такої ревної молитви чує Господь Бог мабуть тільки від матуристів.
А пан директор тне — перетинає коверту, а з неї поволеньки-поволи витягає тему. А підчас того чути, як через клясу летить муха.
Читає.....
Прочитав!
»А..а..а..а…«, видобуває ся з грудий. Абітурієнти дивлять ся несьміло на директора і витягають з попід лавок свої шпарґали.
— Е то легка задача! Матура то фарса! — думав Нобко і підсунув ся до Відзначаючого.
Війшов пан професор Поступовий, »що незадовго мав стати десь директором« і сїв на катедру.
А його присутність викликала застій: Поступовий стримав нестримний — скорий час, не бігли — стояли нестійнії хвилї.
А як сказав:
— Не відписуйте, бо запишу! — нїхто не писав, а стримані хвилї
