горячо, то одні матуристи уважали — не уважали, другі зївали — не зївали, а треті спали.
Професор Циратка читав з циратового зошита про красу Гомерової пое-зиї, а Нобко вдивив ся в нього і за кілька хвиль бачив у Циратки дві голови, опісля три… чотири, а всї вони кривили ся на боки і розлазили ся десь в мрацї, а остатний кавалок розплив ся враз з катедрою…
Матура.
В салї горячо; цїла комісия сидить без сурдутів, Циратка навіть без камізолї, а інспектор сопе:
— Пане професор! Абітурієнт не знає нич про красу Гомерової поезиї!
— Прошу, прошу, прошу дуже… Я тому не винен… Абітурієнт… Ооо!… то паничик… він завше на годинах спав…!
— Я… я… не спав…
— Не спав? Прошу дуже, прошу, прошу менї не переривати! О, ми знаємо ся на тих паничиках, що то люблять не учити ся!
— Я… я… учив ся…
— Учив ся? То прошу далї говорити — і професор впялив в Нобка свої страшні — червоні очи.
