— Тааак… тааак… — докидував Льольо й постукував палицею.
А йшли панни й не пізнавали їх; ученики кланяли ся їм низенько, а люди догадували ся…
Ґеньо закликав через вікно Куйону. А коли сей увійшов, обкидав його сотнию питань.
— Ти здав уже? А як там питають? Інспектор мішає ся? А професори? Оповідай усе! Я позавтра сїдаю! А тяжко здавати?
Та Куйонї не було так спішно. Вперед найшов відповідне місце для своєї палицї, а доперва опісля став оповідати.
Говорив басом і курив файку бо був по матурі.
— Матура? Лише, серце, троха відваги! Не знаю, пощо вона властиво є! Я знїс би її зараз, бо то фарса, якої нема! Я нїчо не умів, а як став їм різати, то всї дивували ся!
— Ет! Я буду колись так само говорити. Але скажи менї тепер, що питають? Я не маю часу! Інспектор мішає ся?
Питаня, на котрі Ґеньо знав відповісти, додавали йому відваги, ті, що не знав, убивали надїю.
