Кинув книжкою об землю, підняв її і вийшов до другої кімнати.
За пів години стала на подвірю вигравати катеринка якусь скочно-сентіментальну арию. Служницї в каменицї підтоптували до такту ногами, а сторож підсвистував собі і також підтоптував.
А того не міг Ґеньо якось дарувати, отворив вікно і крикнув:
— Забирайте ся до сто чортів!
Та катеринкар зрозумів мабуть інакше ті слова, бо уклонив ся ґалянтно і став грати єще сентиментальнїйшої. А куховарки ще дужше підтоптували ногами, а сторож ще голоснїйше підсвистував собі…
Учив ся в сальонї. А панї уже нїчого й не казала, що він поперевертав фотелї і постягав застелки.
Над його головою била ся о стелю велика муха. Била ся о стелю — безжурно бренїла:
»Матурра… матурра… матурра…«
— І вона не дасть менї супокою! Та проклята муха, підле сотворінє! — і пігнав ся за нею. Та вона щезла, а він засапав ся і сїв опять до книжки.
На ратуши вибило пів до дванайцятої і дванайцята.
»Матурра… матурра… матурра…«
