— Ну то, як залюбиш ся колись, то сама пізнаєш… Я не умію того сказати… То таке якесь чуство, якесь таке… чуство нїбито… в серци… Розумієш уже?
А Стефка потакувала головою…
»Що за щастє, що вона пише до мене. Ох Ілїє! Моя ти любов!« — думав Улян і цїлував лист від Ілїї.
Цїлував та зажурив ся, що гроший нема і пішов позичати до своєї господинї.
— Уляне! — накивувала пальцем.
— Перепрашаю, панї! Не думайте, що я єще дитина! Позичте гроший, мене се дражнить…
|
|
Ілїя читала чорне на рожевім:
»Мому серцю призначена Ілїє!
Я не сподївав ся листу від тебе так скоро, а скоро вже так скоро дістав, не дам завстидати ся і відписую. Але сей лист буде уже без жидів, а не як попередний. Бач, не можу відвикнути від школи і пишу листи до тебе, мов задачі шкільні.
Посилаю і т. д.
Твій щиролюблячий Тебе Улян.
