P. Ѕ. Ох люба! І тепер вилляв ся атрамент! Переписав би я сей лист та уже пізно і, як Тебе люблю, я хочу вже спати.
Твій Улянцьо«.
В склепі, де усе брала Ілїєна мамця, куповав вперше маншети і рукавички. Торгував ся.
— О! Я знаю таких панів! Дві години перевертає, чотири торгує ся, а опісля нїчо не купить! Даш три корон, то добре, а нї, то забирай ся. За дві дам тамті рукавички і иньші маншети.
— Бігме, що три не дам, а в тамтих не піду…
— Куди не підеш?
— На празник…!
— Ти на празник…?
— Або я що такого....?!
— Ну, ну… а в кого то?
— На що вам знати?
— Не бій ся, я не піду за тобою.
По довгім ваганю сказав.
— То ти їх знаєш? Вони купують ту все, там є панна… ти до неї…? Ну, ну… я нїчо не то… лиш дайте три корон, ту так написано…
— А я таки не дам!
