дуже — а дуже раді, коли заберу ся зі спіжарнї…
І знов ходив я засмучений і знова було менї сумно і я вибрав собі місце за хатою під сливкою. Поставив я там стіл і лавку, але провізоричні, бо я знав уже напевно, що незабаром стануть менї радити, аби я і відси забирав ся. І таки так стало ся. Ту перескаджали менї курята та пацята, що влазили до мене крізь дїраві штахети. Курята порпали ся коло мене а пацята наважили ся перевернути мій не дуже то й мудрий стіл. Я виганяв їх кілька разів, але се не мало тревалих результатів, бо вони повторяли свої виправи занадто часто, а я тратив на марне виганянє много часу. Аж одного дня, коли вже годї було стерпіти, дав ся я опанувати гнївови, вирвав свій стіл зі шістьма ногами і виправив ся на ворогів. Результат був незлий: одно паця було перевалене і ледво тягло за собою ноги, одно куря стратило відразу память і пішло »тамтуди«, а чотири иньших зробили се троха пізнїйше… І знова радили менї усї домашні, щоби я усюди їздив на Пеґазї, тільки не в спальнї, не в альтанї, не в спіжарнї
