і не під сливкою. А шваґер пропонував навіть, щоби на тих місцях поставити сторожу… Та сего внесеня не принято задля непредвиджених видатків… Зрештою сумнївав ся батько, аби сторожі вели ся лїпше, нїж я…
І знов ходив я засмучений, але сим разом був той смуток далеко більший. Я не мав притулку нї в хатї, нї в огородї і не міг нїчого робити і то доти, доки на свою резиденцию не вибрав сальону. Пополудни, коли всї спали, влазив я тихцем до сальону і там пересиджував аж до вечера, коли всї ішли купати ся. Але одного дня був я таки нещасливий! Коли я прийшов до дверий сальону, були вони зачинені. Але то байка! Головна річ, що ключа не було в замку. Нещасливий відійшов я, а коли переходив через спальню, побачив я шваґра. Коли я вперед ішов, спав він, а тепер сидїв на софі і усьміхав ся до мене…
Від тепер ходив я по огородцї і виливав перед природою свій біль та смуток, моє горе та недолю. »Де дїти ся менї? Порадь матїнко-природо!« І природа вислухала моєї молитви. Бо став віяти легонький
