вітрець і холїтали ся галузки; я звернув на них увагу і менї здавало ся, що вони щось говорять, але їх бесїди не міг я зрозуміти. Уже з резиґнациєю відходив я, та галузки сильнїйше хилили ся… хилили ся в бік відчиненого вікна від сальону… Вітер утих, а я забрав свої шпарґали і полїз крізь вікно. І так лазив я цїлий тиждень. Рано отвирали вікно задля вентиляциї, а вечером замикали і я мав цїлий день безплатний вступ до сальону. Я осьмілив ся аж так, що брав зі собою воду та ріжні віктуали, щоби не потребувати вилазити і щоби устеречи від чужосторонних впливів. Я був щасливий! Але по щастю наступає усе розчарованє. В сальонї мусїв я тихо сидїти, щоби не почули, мусїв вистерігати ся кашляти і уважати, аби не перевернути яке крісло. Але одного дня трапило ся менї мимо того нещастє. І так, коли я влазив до сальону, засмарував вікно болотом та впав зі стукотом на підлогу. Хвильку надслухував я; було тихо, отже не почули мене. Я став витирати вікно, аби на другий день не побачили, бо напевно вигнали би мене. Коли все було добре, сїв я до ро-
