боти. Та вона не йшла. Я написав: »Любов твоя гине, мов сонце на завалю…« — та далї не хотїло іти. Я був дуже добрий на те все і кілька разів немного хибувало, що я не перевернув яке крісло, а крім того хотїло ся менї що хвилї кашляти і чим більше я себе приневолював, тим більше хотїло ся менї. Вкінци дістав я на додаток щикавку. Я став попивати воду, а коли раз добре потягнув, захлиснув ся і попав в сильний кашель. В другім покою стали рухати ся.... я стратив притомність. Колиж я почув, як шваґер всадив заржавілий ключ в замок від дверий, обгорнув мене страх. Я постановив дати ногам знати і утечи тою самою дорогою, котрою прийшов. В поспісї хотїв я забрати зі собою свої прилади, та вивернув темно-фіолєтовий атрамент на нову, ясну скатерть, а останок води на восковану підлогу. Тодї мусїв я уже втїкати! Моя подорож була така: Коли я був на вікнї одною ногою, отворили ся двері і увійшов шваґер, а за ним і цїла родина; колиж я вступив другою ногою, піднесли усї крик; коли я летїв на діл, почув засуд: »Анї в спальнї, анї в альтанї, анї в спіжарнї, анї
