самому куди небудь. От приміром до пароха.
|
|
Старий частував тютюном — так як усе.
— Та я перестав уже курити…
— Від коли?
— Від вчера. Шкода гроший та здоровля…
Що до другого, то може й не так. Він — парох — курить вже від давен-давна, а стан його здоровля не погіршив ся анї трошки. Хтож може знати, що то́ шкодить? Може лїкарі? Ет, сьмійте ся з них!
— І то правда!
— Отже спробуйте! Нї? Бодай половинку, чверть. І то нї? А то дуже красно! Але на жаль то не добре так відразу відвикати. Лїпше потроха. От приміром так: два днї курити по пять циґар, два днї по чотири і так далї аж до одного. А опісля мож цїлком перестати. Так то що иньшого, то і легше і здоровійше. Інакше може зашкодити.
Зашкодити?
Розуміє ся, розуміє ся. Таж він, старий, не дурив би — і старий став знова припрошувати.
Нї! Таки не мож, треба вперед поспитати її о дозвіл.
