А певно, певно! Так само і він, старий колись робив…
Підчас обіду роздумував над радою старого.
Лїпше таки так, як парох радив, бо лекше. Від разу годї; знає то прецїнь по собі — перед обідом пробував. Трохи видержав, а хто знає, як було би далї. А так поволи-поволи то й вийде на добре. Можна спробувати! Коли нї, то аж опісля стане відразу відвикати — тодї, коли не удасть ся по троха.
Оповів се її і спитав, чи годить ся. Куплять одну пачку за тринайцять, не богато винесе, а результат буде добрий.
А коли слуга принесла тютюн, то подїлив пачку на двоє: кому на довше вистане.
Взяла з тютюняркою, а він з пачкою. Так було її вигіднїйше і він уступив з любови.
І знов закурили собі.
— А смакує тобі Люнчику?
— Чому нї? Ще питаєш! Ми тепер мов пани. Таж погадай собі, що я від рана не курив. Я мучив ся!
Та вона не могла о собі того
