— Нє… — покірно зідхнув Гуня.
— Странно… Очень странно… Ану, повернісь спіною ко мнє.
Гуня став не спиною, а боком до нього.
— Да спіной стань, болван! — роздратовано крикнув професор і з серцем тикнув його голкою в бік.
Тоді сталось щось несподіване.
Гуня раптом повернувся, страшно почервонів і мовчки подивився професорові в лице.
Губи йому злісно дрижали, очі напружено й гостро блищали, все лице враз стало якесь інше, розумне, тверде, немов стальне.
— Ти, гад, за що ето вколов? Га? — просичав він з ненавистю. — За що?
І вмить розмахнувшись, ударив професора кулаком у лице. Професор кинувся, одстрибнув убік і, приглушений несподіванкою, розтеряно бурмотів:
— Уберітє єго… Уберітє єго!..
Старший лікар з широко-розкритими здивованими очима схопився з-за столу, а Гунин лікар вмент опинився коло дверей і побіг за «дневальними».
А Гуня з оголеними, ребрюватими грудьми голосно сопів носом і мовчки дивився то на професора, то на лікаря.
— Ах, ви ж гади, мучителі!.. — нарешті з ненавистю посміхнувся він. — Я вам покажу колоть!.. Спитаніє дєлаєте? Дєлаєш спитаніє, то дєлай, муч, а колоть по злобє не смєй! Я вам не салдат, а арештант… І пошли ви к чертам з вашою одставкою! Не нада мінє! Я вам ваньку валяв і совсьом не сумашедший… Посилайте мінє в тюрму. Гади ви прокляті!..
І повернувшись, став одягати сорочку.
В кабінет з напруженими обличчями вбігло декілька «дневальних». У одного в руках була «сумашедша» сорочка.
— От скольки їх професора защищать прийшло, —