злісно посміхаючись і натягаючи халат, спокійно промовив Гуня. — І самашедшу рубашку взяли. Не нада вже! Я вже не самашедший. Годі «ваньку валять» та подставлять спину, щоб всякий масалка колов тібє…
— Связать єго і в отдельний номер! — скажено крикнув старший лікар.
— Зачем в'язать? І сам пойду, я ж уже…
— Молча-ать!! Я тєбє, негодяй, покажу! Вяжітє!
Гуню зв'язали й посадили в окремий номер, поруч з гусаром, який день і ніч бігав голий по номеру і кричав:
— Равня-айсь! Кар'єром ма-а-арш!!
Все «8-є отдєлєніє» було здивоване й схвильоване історією Гуні з професором. Всі, починаючи з лікарів, фершалів і кінчаючи знов таки дневальним Мискою, цікаво підходили до дверей його номера й обережно дивились у «вовчок».
— Що? — озиравсь до їх Гуня од вікна. — Ловко «ваньку валяв?» Га? Ех, ви! А ще дохтура називаєтесь! Понімаєте ви! Када б той гад не оскорбив мене, дак я б уже ето чистую од вас імєл…
Лікарі і взагалі всяке начальство мовчки одходили від дверей, а «дневальні», навпаки, ще ближче присовувались до «вовчка» й питалися:
— Та невжелі ти його так-таки прямо по храпу?
— А що ж! Що ж он, сволоч, колить без надобності! Разі ето спитаніє, када он мінє в бок голкою і говорить: «повернись, болван?» Конешно, що обидно?
— Та разі ж так больно було?
— Конешно, що не больно… Но тольки не смєй без надобності колоть. Я, брат, не з тих, що дають сібє бить. Мінє і каторгою не злякаєш, а не то, що он мінє страхає дисциплінарним батальйоном. Плювать я на нього хочу. Я десять год слободи не імєл і плювать хотєв на єйо!
